Прошло уже две недели со времени Большой Воды. В блогосфере появилась новая виртуально-словесная игрушка – все пишут о войне. Френд-ленту читать невозможно, топ по блогам от Яндекса – тоже. Удивляет даже не это – собственно, каждый блогер имеет право на свое IMHO – это и является одной из целью создания блога как такового. Удивляет даже не поток записей о войне в топе – русскоязычная блогосфера достаточно сильна, по сравнению с нами, поэтому настроения в обществе полностью отображены в топе Яндекса.
Удивляет поток постов о войне от моих соотечественников, в то время, как наводнение прошло мимо, как одно из событий, которыми пестрит наша жизнь. Меня лично особенно поразил один пост одного очень известного человека, который даже подвел некую теорию под то, почему он пишет о войне, а не пишет о наводнении. В посте (дословно цитировать, естественно, я не буду) было сказано нечто вроде – а я не хочу, чтобы кто-то знал, что может рассчитывать на мою помощь.
В этой всей ситуации, когда лично я могу только писать об этом и звонить на бесплатный номер и слать СМС-ки, я преклоняю голову перед Русланой. И не только по поводу ее проекта «Карпати, повінь, SOS». А еще и по поводу того, что она делает. Заботясь именно о стариках. И я сужу не по ее проекту или блогу. А по рассказам и записям тех, кто это видел.
Вот ссылки на журнал моей френдессы, Маруси, которая там живет и пишет обо всем этом: раз, два, три. А еще я хотела поставить фото – но не буду, я просто дам тоже ссылки на фото Галича. Это в 5 км от родины моей мамы. Столица Галичины. Посмотрите на фото: раз, два, три, четыре, пять.
я правильно зрозумів, що даний допис — це камінь в город українців, які написали про біду в дружній нам Грузії, і не написали про повінь?
Якщо це так — тоді зрозуміло, чому я пишу з невеликим обуренням.
Чесно кажучи — я розумію, що є певний дар журналістики… Але ось це «Удивляет» досить жорстко проходить по моїм почуттям.
Якщо провести аналогію, то треба щось схоже написати про скажімо випадок на Березняківській вулиці в місті Києві, коли люди боролись за місце під сонцем і в цей момент грянула повінь в Західній Україні. Різниця масштабів лиха — пропорційна.
Отже, тоді треба було також написати «Удивляет» про всіх, хто почав свої записи в журналах про повінь, бо «як же так, тут на Березняківській люди страждають.»
Є такий момент в «людей» — як співчуття, так ось, досить природньо, що люди, будучи самі в дуже поганій ситуації звертають увагу на тих, в кого все на порядок гірше. І мені не подобається, коли починається гра слів навколо «співчуття». Це не зовсім просто.
Не буду нічого радити, але якщо я не пишу про це, то в мене є на то причини і мені не подобається, що метод повернення уваги до проблем України є таким «неакуратним». Пропоную поважати почуття.
[…] цей останній факт розглянула у своєму блозі Надія […]
[…] цей останній факт розглянула у своєму блозі Надія Баловсяк: Удивляет поток постов о войне от моих […]
Никогда бы не подумал, что буду читать ваш блог. Но меня просто затягивает
спасибо