Нам не дано предугадать, как наше слово отзовется…
Последний мой пост был на тему цитирования в Интернет-издании «Газета.ру» записей из блогов. Потом еще была статья на эту тему. Как-то странно, но эта тема не особенно задела журналистов — сообщение о таком неразрешенном цитировании прошло довольно спокойно в журналистской братии. Да и пока я не вижу тех самых цитат на страницах «Газеты», а может я не достаточно внимательно искала.
Однако аналогичная ситуация существует в Уанете, точнее, в Украине — с неразрешенным цитированием блогеров. И она, похоже, всех устраивает. То ли блогеры об этом не в курсе, то ли им наплевать, то ли не ясно почему. Причем в Украине это делается, на мой взгляд, еще более нагло — блогеров цитируют бумажные издания.
В журнале «Корреспондент» была страничка с отрывками из блогов. Я пишу «была», так как в последнем номере я ее не нашла. Но зато летом я была неприятно удивлена, когда наткнулась на цитату из своего ЖЖ, в которой я нелицеприятно отзываюсь о журналистах и властях — по поводу вранья о том, как у нас якобы бесплатно раздавали воду после наводнения.
Второй раз я встретила цитату в «Фокусе» — тут и в последнем номере активно цитируют блогеров. Заметила, потому как наткнулась на кросс-цитату из своего жж, а тем самым цитированием другого журнала я случайно вызвала огромное количество посетителей и комментариев в своем ЖЖ. А обратила внимание, потому как в качестве автора цитаты был указан пятый или шестой в цепочке цитирования. Надо ли говорить, что блогеров никто не спрашивал разрешение цитировать. Год назад я попала и в ИнтернетУА — правда, уже с цитатой из «Интернетессы».
Так вот — цитирование. Ситуация в Украине полностью аналогична ситуации с «Газетой.ру». С одной стороны, если материал размещен в Интернете, то он может быть процитирован с указанием источника. С другой — есть тонкая грань в этом деле. Если блог (сайт, издание) позиционирует себя как публичное (можно прицепить сюда всякие юридические термины — типа является официальным СМИ, является публичным и прочая — но я не юрист и не буду), то его таким образом можно цитировать, не спрашивая авторов. А если автор не желает публичности, желает оного цитирования — как быть? Снова же — если разместил в свободном доступе в Интернете, то как бы доступно всем, и можно цитировать. Но и запретить другим цитирование тоже нельзя — даже если написать в профайле о том, что цитирование запрещено, кто на это обратит внимание?
Тут под замком в ЖЖ напишешь, не желая, чтобы о записи узнали ее герои, а все равно — наш Уанет — это такая дерЁвня, шо…
В общем, интересная ситуация с этим цитированием. Интересна тем, что неясная. И, собственно, неразрешимая. Я решения не вижу. То есть любая наша фраза может быть процитирована с непонятным резонансом и в неясном контексте…. М-да. Я не буду вдаваться в проблемы приватности — это можно прочесть в последнем ИнтернетУА.
Вот еще странно, что это мало кого удивляет. Вроде классно — меня (нас) процитировал такой клЁвый журнал. Но цитировать можно очень по-разному… вот уж действительно — нам не дано предугадать, как наше слово отзовется…
Интересно, вызовет ли этот пост реакцию, аналогичную ситуации с Приватбанком? Кстати, а Приват — более чем молодцы в коммуникации с клиентами. У них стоит поучиться.
Вихід один.Думати про інтернетний і інший люд добре. По власній волі відкриваєш свої думки. Або закриваєшся під замок, або дієш по ситуації, що складається.
добре думати уже не виходить
а причому тут добре чи не добре?
завтра якісь ребята зберуть без дозволу блогерів такий собі збірничок і не спитавши дозволу будуть продавати за гроші
із вказанням посилання, ага?
і шо — молоці, жмемо лапу?
фігня в тому що не передбачена можливість заборони цитування.
Internetessa
завтра якісь ребята зберуть без дозволу блогерів такий собі збірничок і не спитавши дозволу будуть продавати за гроші
із вказанням посилання, ага?
і шо — молоці, жмемо лапу?
————————————
І нема на те ради, або….
або дієш по ситуації, що складається.
На мою думку це затратно.
З іншої строни мона добре пропіаритися.
гиги
ну правильно
ми по-різному дивимось на ці речі
мені уже не треба піаритись
тому мені таке «трошки» не сподобається
Internetessa
мені уже не треба піаритись
тому мені таке “трошки” не сподобається
————————————-
Залишається тільки одне. Діяти по Закону.
Тільки результатом дій буде:
-ГИГИ
Проблема дійсно існує. Але мені здається, що будь-який блогер, який живе в Україні, по замовчуванню приймає такі правила. Альтернативи нема. Якщо не хочеш, щоб записи потрапляти поза межі блогу — під замок, або взагалі не писати. Інакше ризик потрапляння запису, коментарів та інших елементів блогу в інші медіа завжди залишатиметься.
Чи можна щось зробити? Думаю — ні. Це питання загального розуміння права на інтелектуальну власність в Україні.
А ещё, например, ваши статьи в «Мой компьютер» появляются на сайте http://ht.ua/, причём без спроса. Куда катится Интернет?..
Гм. Ну і чим у цьому питанні блоги відрізняються від усього іншого загальнодоступного вебу? Звісно, цитування і «копіпастінг» — це різні речі — і саме на неприйнятності копіпастінгу без дозволу слід наполягати на мою нескромну думку. А цитувати… як взагалі можна заборонити цитувати? У інтернеті? У приватних розмовах? У публічних виступах? А як що до посилань? Чи треба питати дозволу у власника ресурсу щоб поставити на нього — на цей ресурс — посилання? Чи треба питати дозволу у власника, щоб написати про те, що саме він є власником ресурсу? Як на мене, «проблема цитування» дещо перебільшена.
ЗИ: а от, що цікаво, пошук інформації про «анонімного власника» і розповсюдження цієї інформації — та, власне, сам пошук — це вже напевне можна підтягти під статтю про недорторканність особистої інформації. Це з одного боку. А з іншого — а чи може бути «особисте недоторканне» у публічному доступі у вебі? Чи є сенс у такій категоричності і який саме?